|
Перш за все, особі необхідно звернутись до суду із позовною заявою про поділ спільного майна подружжя.
Згідно статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до речення другого пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім’я було зареєстровано право власності на таку річ.
Звичайно, поширення цього правового режиму на кожну набуту у шлюбі річ (презумпція права спільної сумісної власності) існує доти, доки у суді не доведено інше кимось із подружжя.
Відповідно до частини 1 статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В той же час, частинами 2, 3 статті 70 цього ж акту встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначені статтею 71 Сімейного кодексу України.
Так, відповідно до цієї статті, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Верховний Суд України в пункті 25 вже згаданої вище постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 роз’яснив, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Отже, якщо неподільна річ (наприклад - житловий будинок) не може бути реально поділений між подружжям, що, як правило, встановлюється на підставі висновку відповідної судової експертизи, а інший з подружжя не згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки, або інша сторона не бажає сплачувати таку компенсацію та, відповідно, попередньо не вносить на депозитний рахунок суду належну грошову суму, то суд визнає за кожним із подружжя право власності на належну їм частку в спільному майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Поряд з цим, є відповідні винятки з цього правила, встановлені Цивільним кодексом України, а саме йдеться про такі «правові механізми» як:
1) виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності (ст.364 ЦК України);
2) припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників (ст.365 ЦК України).
Так, відповідно до ч.1 ст.364 Цивільного кодексу України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Згідно частини 2 цієї ж статті якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Тут має місце ситуація, коли один із співвласників згідний отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не згідна її добровільно виплачувати з будь-якої причини. Тому, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі ст.364 ЦК України.
Отже, якщо один із подружжя (із співвласників) бажає отримати замість своєї частки у неподільній нерухомій речі грошову компенсацію, а інша сторона не хоче її добровільно сплачувати, то такий заінтересований співвласник має право звернутися до суду із відповідним позовом (відповідною вимогою) у порядку статті 364 Цивільного кодексу України.
Іншим способом припинення права на частку в спільному майні і одержання відповідної грошової компенсації, є передбачений статтею 365 Цивільного кодексу України механізм.
Так, відповідно до ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:
1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;
2) річ є неподільною;
3) спільне володіння і користування майном є неможливим;
4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Сьогодні, при розгляді справ зазначеної категорії судова практика виходить з того, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених п. п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї (для прикладу, постанова Верховного Суду України від 16 січня 2012р. – реєстраційний № в ЄДРСР - 21355285, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16 січня 2013 р. реєстраційний № в ЄДРСР - 28684425). Тут має місце ситуація, коли згода особи, право якої на частку у спільному майні припиняється, на отримання компенсації за його частку не потрібна. При цьому, позивачу необхідно внести вартість частки, право на яку припиняється, на депозитний рахунок суду.
Водночас, при визначенні судом розміру грошової компенсації, яка підлягає стягненню з однієї сторони на користь іншої, необхідно враховувати, що розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди — судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи. Цей розмір у разі спору визначається, як правило, шляхом призначення та проведення відповідної судової експертизи.
При вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя важливим є врахування положень про майно, що є особистою приватною власністю подружжя.
Як відзначає Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21.12.2007р. № 11 вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:
1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;
2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;
3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;
4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";
5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги.
Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.
Суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
Слід зауважити, що при поділі земельної ділянки, яка набута одним із подружжя за час шлюбу внаслідок її приватизації слід враховувати конкретний час, в який вона була одержана у власність одним із подружжя, адже у різні роки правила щодо поділу цієї речі кілька разово змінювались.
Однак, ця обставина має значення лише при поділі «незабудованої» приватизованої земельної ділянки як окремої речі, адже у разі поділу житлового будинку, спільно побудованого подружжям за час шлюбу на такій земельній ділянці, то в цьому випадку кожному із подружжя переходить право власності на частину земельної ділянки пропорційно його частці на житловий будинок, яка виділяється такому подружжю.
Тому, за даних обставин, «частина» земельної ділянки, одержаної одним із подружжя в порядку приватизації, відійде у власність іншого із подружжя разом із частиною житлового будинку, який поділений між подружжям.
Ще одним важливим положенням, яке потребує уваги при поділі спільного майна подружжя, є те, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Так, застосовуючи це положення судова практика виходить з того, що у випадку укладення одним із подружжя, наприклад, кредитного договору в інтересах сім'ї, подружжя є солідарними боржниками за цим договором, а тому один із подружжя, який виконав зобов'язання, що виникло з кредитного договору, має право пред'явити до іншого вимогу про відшкодування частини сплачених за кредитним договором коштів.
При цьому, майно, яке набуто подружжям за час шлюбу за кошти, одержані в кредит, який не сплачений на час вирішення спору, все рівно підлягає поділу між подружжям.
Слід зазначити й про те, що чинним законодавством України передбачено умови, за яких особисте майно одного з подружжя, може бути визнане спільним майном подружжя, та, відповідно, також підлягатиме поділу.
Ця норма міститься у частині 1 статті 62 Сімейного кодексу України, відповідно до якої якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В межах цієї статті було розглянуто лише окремі аспекти поділу спільного майна подружжя.
Звичайно, питання поділу майна подружжя є надто багатогранним і кожне з наведених вище тверджень потребує здійснення цілого ряду зауважень, що неможливо зробити в межах цієї статті.
Тому, потрібне комплексне вивчення усіх обставин конкретної справи і лише після цього можливо зробити конкретні висновки і обрати відповідну правову позицію.
|