MENU
Головна » Статті » Мої статті

Визнання особи безвісно відсутнім

На практиці часто мають місце випадки, коли особа тривалий час відсутня за місцем постійного проживання і її місцезнаходження невідоме. Така невизначеність створює певні труднощі для захисту прав іншими особами: кредитори – не можуть стягнути борг, подружжя – укласти шлюб, утриманці – отримати допомогу тощо.

Відповідно до ст. 43 Цивільного кодексу України( далі – ЦК) фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Перебіг річного строку починається з дня одержання останніх відомостей про відсутнього. Якщо неможливо встановити цей день, початком терміну перебування особи безвісно відсутньою вважається перше число місяця, що йде за тим, в якому було одержано останні відомості. Коли неможливо встановити місяць, в якому було одержано останні відомості про відсутнього, перебіг річного строку починається з 1 січня наступного року.

Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК).

З заявою про визнання фізичної особи безвісно відсутньою може звернутися будь-яка особа, яка перебуває із цим суб’єктом у матеріально-правових відносинах і заінтересована у зміні його правового статусу. Таким чином, заявниками можуть бути, наприклад, чоловік, дружина, батьки, діти, кредитори тощо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо їм це необхідно для здійснення та захисту їх суб’єктивних прав та інтересів. У випадках та порядку, передбачених законом, заявником може бути і прокурор.

Заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме або за місцезнаходженням майна фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Зацікавлені особи повинні надати докази того, що вони вживали всіх необхідних заходів щодо встановлення місця перебування такої особи (опитувалися громадяни, направлялися запити, оголошувався розшук тощо), а також обґрунтувати причини, із-за яких необхідно визнати громадянина безвісно відсутнім (наприклад; його майно може бути знищене, розкрадене, утриманці перебувають у важкому матеріальному становищі тощо).

Заява повинна відповідати загальним вимогам ст. 119 ЦПК, якою встановлена форма та зміст позовної заяви, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 247 ЦПК, а саме: у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи.

Зазначення у заяві правової мети надає суду можливість при відкритті провадження у справі визначити наявність у заявника права на звернення до суду за захистом свого інтересу, коло заінтересованих осіб, яких необхідно залучити до участі у справі, та сукупність необхідних доказів. До початку розгляду справи по суті суд встановлює осіб (родичів, співробітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, місцеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено нотаріусом у порядку ч. 2 ст. 44 ЦК.

При визнанні фізичної особи безвісно відсутньою настають такі правові наслідки:

- над майном безвісно відсутньої особи встановлюється опіка. З цього майна видається утримання громадянам, яких безвісно відсутній зобов’язаний за законом утримувати. За рахунок цього самого майна погашається заборгованість з інших зобов’язань безвісно відсутнього (ст. 44 ЦК України);

- неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина, незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає дітей безвісно відсутнього, які не досягли восьми років, мають право вимагати призначення їм пенсії у зв’язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім (ст. 46 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р.);

- дружина (чоловік)безвісно відсутнього набуває право розірвати шлюб у так званому спрощеному порядку через органи РАЦСу (п. 1 ч. 1 ст. 107 Сімейного кодексу України);

- припиняються зобов’язання, тісно пов’язані з особою безвісно відсутнього(наприклад, дія довіреності, договору поруки);

- кредитори мають право вимагати задоволення з майна цієї особи.

Окремі нормативно-правові акти, які регулюють питання:

Цивільний кодекс України;

Цивільний процесуальний кодекс України;

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 року;

Сімейний кодекс України.

Категорія: Мої статті | Додав: Admin (16.11.2016)
Переглядів: 316 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar